Інклюзивна осіта в Україні

Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини. Укра­їна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, яких сьогодні стихійно інтегровано до загальноосвітніх навчальних закладів близько 100 тисяч, 45 % з яких – це діти з інвалідністю.

Відповідно до Конституції України та законодавства у галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідного рівня дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини.

З ратифікацією Україною Конвенції ООН про права інвалідів розпочато докорін­ні зміни в організації навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема, запровадження інклюзивної форми навчання, яка має гармонійно поєднатися із наяв­ною системою спеціальної освіти.

У Національній стратегії розвитку освіти України до 2021 року зазначено, що стратегія розвитку національної системи освіти має формуватися адекватно сучас­ним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної цивілізації, чим забезпечити стійкий рух і розвиток України в першій полов­і XXI ст., інтегрування національної системи освіти у європейський і світовий освітній простір.

Сьогодні є два основні документи, які визначають міжнародну політику стосовно людей з інвалідністю – «Конвенція ООН про права інвалідів» та «План дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі в 2006 – 2015 роках».

Ключовими у наведених нормах, які є юридичними обов’язками держави, стало те, що право на освіту гарантується «кожній людині», «кожній дитині», «нікому не може бути відмовлено» у праві на освіту.

Право на освіту задекларовано Конституцією України та законодавством у галузі освіти. Зокрема, статті 53, 46 Конституції України гарантують обов’язковість та доступність усіх ланок освіти: «Повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам».

Першим важливим документом стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1482 «Про затвердження плану заходів щодо запровадження інклюзивного та інтегрованого навчання у загальноосвітніх навчальних закладах до 2012 року». Це був впевнений поступ, який вивів систему освіти на усвідомлення нового стандарту в питанні забезпечення права на освіту дитини з особливими освітніми потребами.

Згодом Законом України «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» від 6 липня 2010 року № 2442-VІ внесено зміни до Закону України «Про загальну середню освіту» в частині функціонування спеціальних класів та класів з інклюзивним навчанням, виокремлення нового типу загальноосвітнього навчального закладу – навчально-реабілітаційного центру для навчання дітей із складними вадами розвитку та надання реабілітаційних послуг учням класів з інклюзивним навчанням, та введення на законодавчому рівні нового терміну – «діти з особливими освітніми потребами».

З метою нормативного врегулювання процесу запровадження інклюзивного навчання у системі загальної  середньої освіти розроблено Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, який затверджений постановою  Кабінету Міністрів України № 872 від 15 серпня 2011 року. Зазначений документ описує механізм запровадження інклюзивного навчання.  Основоположним є визначення умов для запровадження інклюзивного навчання, застосування особистісно орієнтованих методів навчання з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей,  індивідуалізація навчально-виховного процесу шляхом розроблення індивідуальних навчальних планів і програм, питання комплектування класів та введення посади асистента вчителя для забезпечення відповідного супроводу дітей з особливими освітніми потребами.

Проблемним на сьогодні залишається питання зменшення кількості дітей в кла­сах з інклюзивним навчанням до 20 осіб, та проведення корекційних занять відпо­відними фахівцями, що передбачено Порядком організації інклюзивного навчання. Потребує перегляду питання комплектування класів. Відповідно до зазначеного документу в класах з інклюзивним навчанням може навчатися 1 – 3 дитини з особли­вими освітніми потребами бажано однієї нозології, що суперечить принципам та філософії інклюзивної освіти.

З метою реалізації права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку, створюються навчально-реабілітаційні центри.  Діяльність таких закладів регламентується Положенням про навчально-реабілітаційний центр, яке затверджено наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 16 серпня 2012 №920, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 р. за №1502/21814.

Навчально-реабілітаційні центри мають стати ресурсними для надання інтегрованих послуг дітям з особливими освітніми потребами, що передбачено положенням. Окрім постійного контингенту вихованців закладу, може бути і змінений коптингент – це вихованці раннього, дошкільного та шкільного віку реабілітаційного відділення, які отримують психолого-педагогічну, медико-реабілітаційну, консультативну та соціально- реабілітаційну допомогу в Центрі або в умовах сім’ї.

Метою введення інклюзивної освіти є формування нового ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку, забезпечення конституційних прав і державних гарантій на здобуття якісної освіти, здійснення комплексної реабілітації цієї групи школярів, набуття ними побутових та соціальних навичок, розвиток здібностей.

Основний принцип інклюзивної освіти – всі діти мають навчатися разом, якщо це можливо, незважаючи на певні труднощі чи відмінності між ними. Кожний навчальний заклад має творчо підходити до вибору способів одержання та використання ресурсів для підтримки інклюзивної освіти, бути готовим до спільного навчання школярів із різними типами порушень та їхніх здорових однолітків.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка включає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечую однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для учнів з особливими потребами. Тобто система адаптується до потреб дитини. Девіз інклюзії: «Рівні можливості для кожного».

«Українська» інклюзія набирає свого колориту та смаку в усіх його формах і проявах. Ми рухаємося вперед, із урахуванням досвіду європейських розвинених країн, проте не маємо власного бачення та стра­тегії в цілому.

Якщо пріоритетними напрямами корекційної освіти вбачати не відриваючи хворої дитини від сім’ї, а активне залучення батьків до корекційно- реабілітаційної роботи, то Положення про навчально-реабілітаційний центр мало б передбачати докорінну зміну всієї корекційної освіти без додаткового фінансування державою. Для цього необхідно перед­бачити в законодавчих документах упровадження інклюзивної освіти і в корекційних закладах України[31, с. 36].

Розкриття потенціальних можливостей дітей із особливостями психофізичного розвитку залежить не так від форми навчання (інтернатна чи інклюзивна), хоча вони й визначають різний ступінь соціальної адаптації, як від гучності системи спеціальної освіти, рівня та діапазону наданих послуг, що задовольняють їхні потреби.

Організація навчально-виховного процесу в інклюзивному класі здійснюється відповідно до робочого навчального плану, складеного на основі Типових навчальних планів загальноосвітніх шкіл. Відтак розробляється індивідуальний план для школяра з особливими освітніми потребами з урахуванням висновку психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК обласної, районної або міської). Індивідуальний навчальний план визначає перелік предметів, послідовність їх вивчення, кількість годин, що відводяться на вивчення кожного предмета за роками навчання, та тижневу кількість годин. На корекційно-розвивальні заняття в індивідуальному навчальному плані учня із затримкою психічного розвитку передбачається від 3 до 8 годин на тиждень (кількість годин визначає психолого-медико-педагогічна консультація). На основі типових навчальних програм загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі спеціальних, з відповідною їх адаптацією, розробляється індивідуальна програма, що визначає зміст, систему знань, навичок і вмінь, які має опанувати учень в навчальному процесі з кожного предмета, а також зміст розділів і тем.

Рівненський навчально-реабілітаційний центр «Особлива дитина» здійснює інклюзивне навчання в поєднанні з комплексною реабілітацією із вересня 2005 року. Основний принцип: кожній дитині – гнучкий освітній простір. Гнучкість освітнього простору полягає в  реалізації трьох складових:

·  визначення навчальної програми (основний показник – інтелект дитини). Формуються класи за навчальною програмою;

· організація безбар’єрного простору (забезпечення супроводу дитини під час руху в закладі з урахуванням вад здоров’я);

·  рівень соціальної адаптації (визначення індивідуальної чи групової форми навчання) [31, с. 36].

Система освіти Рівненської області забезпечує охоплення дітей із порушеннями психофізичного розвитку різними формами навчання відповідно стану їхнього здоров’я, можливостей і здібностей.

Для України інклюзивна освіта – педагогічна інновація, що перебуває на етапі впровадження, а тому постає не мало проблем. Це і не професійна непідготовленість вчителів масової школи до роботи з дітьми із особливими освітніми потребами порівняно з педагогами спеціальних шкіл, і архітектурна недоступність шкіл, недосконалість нормативно-правової бази та необхідність додаткового фінансування інклюзивних закладів освіти [38, с. 18].

Інклюзивне навчання в цілому не є альтернативою спеціальній освіті, спеціальна та інклюзивна освіта мають функціонувати паралельно.

Отже, з моменту ратифікації Україною Конвенції ООН про права людей з інвалідністю починаються докорінні зміни в системі освіти, пов’язані з забезпеченням рівного доступу до якісної освіти дітей з особливими освітніми потребами, у тому числі з інвалідністю, через запровадження інклюзивного навчання.

     Розвиток інклюзивної освіти – не створення нової системи, а якісні та планомірні зміни системи освіти загалом. Питання інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній простір є надзвичайно актуальним, особливо у контексті тих змін, які сьогодні відбуваються в освіті і суспільстві.